Леонардо да Вінчі — історичний живописець, скульптор, архітектор, вчений та інженер епохи Відродження. Народився 15 квітня 1452 р. біля Флоренції, у сім’ї багатого нотаріуса. Леонардо да Вінчі створив гармонічний образ людини, який відповідав гуманістичним ідеалам, тим самим, від підсумував досвід кватроченто (період Раннього Відродження в Італії) і заклав основи мистецтва Високого Відродження. Склався як майстер, навчаючись у Андре дель Верроккьо (1467-72). Методи роботи у флорентійській майстерні кватроченто, де художня практика була з’єднана з технічними експериментами, а також зближення з астрономом П.Тосканеллі сприяли зародженню наукових інтересів юного Леонарда да Вінчі.
У ранніх творах (голова ангела в "Хрещенні” Верроккьо, після 1470; "Благовіщення”, 1474 — обидва у Галереї Уффіци Флоренція; "Мадонна, Бенуа” — 1478 — Ермітаж Санкт Петербург). Леонардо да Вінчі розвиває традиції кватроченто, підкреслюючи плавну об’ємність форми м’якою світлотінню, іноді оживлюючи обличчя мало помітною посмішкою; у композиції "Поклоніння волхвів” (1181-82, не закінчена, підмальовка — в Уффіці) він, перетворює релігійний сюжет у дзеркало різноманітних людських емоцій, розробляючи новаторські методи малюнку. Фіксуючи результати без чисельних спостережень в начерках, ескізах і натурних студіях, виповнених у різних техніках (олівець, срібний олівець, сангіно, перо та інші), Леонардо да Вінчі добивається великої гостроти в передачі міміки обличчя, а фізичні особливості і рухи людського тіла приводить в ідеальну відповідність з духовною атмосферою композиції.
На службі у правителя Мілану Людовіка Моро (1481-1482) Леонардо да Вінчі виступає у ролі воєнного інженера гідротехніка, організатора придворних феєрій. Протягом 10 років Леонардо да Вінчі працює над монументом Франческо Сфорці, батька Людовика Моро (глиняна модель, статуя була зруйнована при взятті Мілану французами у 1500 р.; відома лиш по підготовчих ескізах). На цей період приходить і творчий розквіт Леонардо-живописця. В "Мадонні в скалах” (1483-94, Лувр, Париж; 2-1 варіант — 1497-1511, Національна галерея, Лондон) персонажі представлені в оточенні дивного скелястого пейзажу, в якому відображені геологічні спостереження Леонардо да Вінчі.
 
Таємна вечеря Мадонна в скелях (в гроті)
В трапезній монастиря Санта-Марія Делла Грація Леонадо да Вінчі створює "Тайну вечерю”. "Тайна вечеря” знаменує одну із вершин розвитку всього європейського мистецтва.
Займаючись архітектурою, він розробляє різні варіанти ідеального міста і центрально-купольного храму. У Мілані навколо Леонардо да Вінчі виникло коло учнів. Наступні роки він проводить у постійних переїздах (Флоренція — 1500-02, 1503-1507; Мантуя і Венеція — 1500; Мілан — 1506, 1507-13; Рим — 1513-16; Франція — 1517-19). У Франції Леонардо да Вінчі працює над розписом в Палаццо Векльо (”Битва при Амльярі”, 1503-06, не закінчена, відома по копіях з картону), тут у сутичці кінних воїнів показано "звіряче шаленство” війни.
«Вітрувіанська людина»
У портреті Монни Лізи (або "Джоконди”, 1503, Лувр) образ багатої міщанки представлений втіленням піднесеного ідеалу жіночості, який не втратив при цьому інтимно-людської краси. Важливим елементом композиції виступає комічний пейзаж.
 
Мона Лиза Дама с горностаем, 1489–1490 гг.
До пізньої творчості Леонардо да Вінчі належать: проекти пам’ятника маршалу Трівульціо (1508-12; до цих проектів близька бронзова статуетка коня з вершником, Музей мистецтва Будапешт); "Св. Анна з Марією і новонародженим Христом” (бл. 1500-07, Лувр), звершує пошуки майстра у області гармонійної пірамідальної композиції "Іоан Хреститель” (1513-17, Лувр), де досмисленість образу вказує на наростання прирісних моментів у творчості Леонадо да Вінчі; серія малюнків з зображенням земної катастрофи (”Потоп” 1514-16), в якій роздуми про беззахисність людини перед могутністю стихії сполучаються з раціоналістичними уявленнями про циклічність природних процесів.
Важливим джерелом для вивчення поглядів Леонарда да Вінчі є його записні книжки і рукописи (близько 7 тис. аркушів), написані на розмовній італійській мові. Сам він не залишив систематичного викладення своїх думок. "Трактат про живопис”, складений після смерті Леонардо учнем Ф.Мельни, складався із відривків, багато в чому самостійно взятих із контексту його, записок. Для самого Леонардо да Вінчі мистецтво і наука були пов’язані нерозривно. Живопис він розумів, як універсальну мову (подібно математиці, у сфері науки), в якій втілені пропорції та перспективи виявлення розумного початку, який панує у природі.
Як учений та інженер Леонардо да Вінчі збагатив проникаючими дослідженнями майже всі області науки того часу, розглядаючи свої замітки і малюнки як підготовку до гігантської енциклопедії людських знань. Скептично ставлячись до популярного на той час ідеалу ученого-ерудита, Леонардо да Вінчі був найбільшим яскравим представником нового заснованого на експерименті мистецтвознання.
Особливу увагу Леонардо да Вічні приділяв механіці, називаючи її "раєм математичних наук” і бачачи в ній головний ключ до таємниць світознання. Він зробив спроби встановити коефіцієнти тертя і ховзькості вивчав опір металів, займався гідравлікою. Численні гідротехнічні досліди допомогли Леонарду правильно писати рівновагу рідини у посуді.
Любов до моделювання приводила Леонардо да Вінчі до геніальних конструктивних здогадів, які набагато випередили епоху. До таких належать начерки проектів металургійних печей і прокатних станів, ткацьких станків, друкарських, деревообробних, землеробних та інших машин, підводного човна і танка, а також розроблені після ретельного вивчення польоту птахів, конструкції літальних апаратів і парашута.
Зібрані Леонардо да Вінчі спостереження над впливом прозорих та напівпрозорих середовищ на забарвлення предметів, відображені в його живописі, призвели до утвердження у мистецтві Високого Відродження принципів повітряної перспективи. Універсальність оптичних законів була зв’язана для нього з уявленням про однорідність Всесвіту, він був близький до створення геліоцентричної системи, вважаючи Землю "точкою в світоутворенні”.
Вивчаючи стійкість людського ока Леонардо да Вічні висловив правильні догадки про природу біокулярного зору. В анатомічних дослідах його узагальнюючи результати розписів, в деталізованих малюнках заклали основи сучасної наукової ілюстрації, Йшовши від простої інвентаризації органів до вивчення функції, він, розглядав організм, як зразок природної механіки” Леонардо да Вінчі вперше описав ряд кісток та нервів, висловив пропозиції про антагонізм м’язів, особливу увагу приділяв проблемам ембріології і порівняльної анатомії. У дослідах з виділенням різних органів у тварин Леонардо да Вінчі прагнув ввести дослідницький експериментальний метод у біологію. Він вперше став розглядати ботаніку, як самостійну біологічну дисципліну, виділяючи і тут структурно-функціональні моменти. Він дав опис листорозміщенню, геліотропізму і геотропізму, кореневому тиску та руху соків рослини.
Леонардо да Вінчі помер 2 травня 1519 р, у замку Клу, біля Амбуаза, Турень, Франкція. Можна сподіватись, що не всі ще документи знайдені, не всі введені у науковий кругообіг. Лише в тридцяті роки ХХ ст. ми дізналися точну дату народження, а ще двадцять років потому був знайдений турецький переклад листа Леонардо до султана Баязида ІІ з проектом грандіозного мосту через Босфор.
Говорячи про природну необхідність законів мінеральної дії і „розумне оснащення” природи, Леонардо да Вінчі поступово виключав зі своїх теорій ідею про Бога. Невтомний учений — дослідник і геніальний художник Леонардо да Вінчі залишився символом епохи, "яка потребувала титанів і яка породила титанів за силою думки, любові та характеру, за багатосторонністю та вченістю”.
Творчість Леонардо да Вінчі
Як художник Леонардо да Вінчі стоїть на грані двох епох — раннього і високого Відродження. Він підсумовує багатий художній досвід XV століття, і він закладає основи для мистецтва XVI століття. Леонардо ставить собі метою дати об’єктивне відображення дійсності. Але цю дійсність він сприймає вже по-іншому. Він шукає узагальнених форм, типових рішень, ясної художньої мови. Його вже не задовольняє аналітичний реалізм XV століття, у якому інтерес до деталей нерідко затемнював головне. Його цікавлять нові задачі — удосконалення психологічних засобів вираження і більш глибоке розкриття внутрішнього світу людини, спрощення композиційного ладу заради досягнення більшої монументальності, використання світлотіні з метою посилення життєвості образів, розробка реалістичного творчого методу і підведення під нього міцної теоретичної основи. Реаліст у науці, Леонардо залишається реалістом і в мистецтві. Але його реалізм знаменує більш високий ступінь розвитку.
Малюнки Леонардо 70-х років свідчать про пильне й уважне вивчення молодим художником натури. Він замальовує обличчя, що сподобалися йому, пейзажі, рослини, фігури тварин, він без утоми робить найдокладніші етюди драпірувань, домагаючись максимальної рельєфності в передачі складок, він виконує вражаючі вже на цьому ранньому етапі своєю зрілістю композиційні начерки для картин. Природа у всіх своїх різноманітних проявах уладно приваблює його до себе. Він схиляється перед її дивною красою і досконалістю, перед нескінченною розмаїтістю її форм.
Протягом 70-х років Леонардо виконав ряд картин, щодо яких дотепер йдуть гарячі суперечки в науці. У майстерні Верроккіо застосовувалася спільна робота вчителя й учнів над тим самим добутком; у зв’язку з цим, природно, виникають великі складності при розпізнанні окремих художніх почерків. Кілька років назад наука все-таки схилилася до того, щоб приписати молодому Леонардо дві речі, що найчастіше зв’язували з ім’ям Верроккіо. Це «Благовіщення» і «Портрет Джіневри де Бенчі». В обох цих роботах Леонардо виступає перед нами ще як типовий майстер XV століття, що віддає перевагу подробицям перед цілим.
Найбільш зрілим добутком молодого Леонардо є «Мадонна з квіткою». У цій картині він представив щастя молодої матері, що грає із сином, якому вона простягнула квітку. Леонардо домігся чудової злитості композиції, об’єднавши фігури Марії і дитини в нерозривну групу на темному тлі стіни, прорізаної праворуч вікном. Живопис XV століття не знав настільки довершених композиційних рішень.
У 1480 році Леонардо має «casa sua», тобто свою власну майстерню. Приблизно в тому ж році виникла картина «Мадонна Літта», що зберігається в Державному Ермітажі. Ця картина написана темперою, тобто фарбами, розведеними на яєчному жовтку. До цієї техніки Леонардо прибігав лише у зрідка, що пояснює трохи не звичайну для нього манеру листа — менш м’яку і більш деталізовану.
На наступний рік він укладає з ченцями монастиря Сан Донато а Скопето договір на вівтарний образ «Поклоніння волхвів». Ця картина, як і більшість Леонардових речей, залишилася незакінченою.
Найбільш прославлений твір Леонардо — знаменита «Таємна вечеря» у міланському монастирі Санта Марія делла Грація. Цей розпис, був виконаний між 1495 і 1497 роками. Причиною швидкого псування, що давала про себе знати вже в 1517 році, була своєрідна техніка, яка сполучила олію з темперою.
Портрет, написаний Леонардо разом з досвідченим міланським художником Амброджо да Предісом, називається «Дама з горностаєм». Портрет чудово відбиває ті якості, якими ця жінка, спокушена Сфорца, коли їй було всього сімнадцять років, володіли: вираження її інтелігентного обличчя проникливе і зосереджене, пальці в неї довгі і чуттєві — такі бувають у музикантів.
Ще один портрет, написаний Леонардо в ранні роки перебування в Мілані, можливо, найменш значний із всіх і гірше всього документований, однак по іронії долі найкраще збережений. Це «Портрет музиканта». У портреті закінчене тільки обличчя; по типі воно близьке обличчям ангелів Леонардо. Кілька років назад живопис був розчищений, і на клаптику папера в руці зображеної людини виявилося кілька нотних знаків. Дослідники Леонардо, що знають його схильність до загадок і секретів, поки безрезультатно намагалися прочитати це нотне послання.
Леонардо почав писати свій «Трактат про живопис» саме в Мілані, як свідчать джерела, на прохання Сфорца, що побажав довідатися, яке з мистецтв — скульптура чи живопис — більш шляхетне. Також Леонардо захопився вивченням анатомії людського тіла, а в останні роки перебування в Сфорца він віддавав значну частину свого часу математиці. Роки служіння в Сфорца закінчилися тим, що Лодовико був скинутий і доставлений у Францію як бранець. Після цього Леонардо ще якийсь час залишався в Мілані. Потім разом з Лукою Пачолі і Салаїно — своїм учнем — Леонардо відправився у Флоренцію, по шляху завітавши в Мантую і Венецію для огляду визначних пам’яток.
Першою великою художньою роботою Леонардо у Флоренції був розпис для залу Великої Ради в Палаццо Веккіо. Як сюжет Леонардо обрав битву під Ангиари, що закінчилася перемогою флорентійців над ломбардськими військами. Розпис він залишив незакінченим до моменту свого від’їзду в Мілан. Приблизно у тому ж 1503 році була написана одна з найвідоміших картин Леонардо- «Мона Ліза». Мона Ліза не була, як багато хто вважає, ідеалом краси для Леонардо: його ідеал скоріше проглядається в ангелі з «Мадонни у скелях». Усе-таки Леонардо напевно повинний вважати Мону Лізу особливою людиною: вона справила на нього настільки сильне враження, що він відмовився від інших вигідних пропозицій і протягом трьох років працював над її портретом. Портрет відображав своєрідний людський характер. Монна Ліза (скорочення від мадонна Ліза) була третьою дружиною флорентійського купця по імені Франческо ді Бартоломео справді Джокондо (звідси і вульгарна друга назва картини «Джоконда»). Віддавшись роботі над цією картиною, Леонардо зовсім втратив інтерес до «Битви під Ангиари». А вона перетерпіла настільки серйозні пошкодження, що потрібно було починати все спочатку, до чого в Леонардо не було ні найменшого бажання.
Навесні 1506 року Леонардо знову в Мілані.
У серпні 1507 року він приїжджає до Флоренції, щоб врегулювати справи зі спадщиною, яка залишилася йому після дядька, але незабаром знову повертається в Мілан, де залишається до 1513 року. Ці Міланські роки життя Леонардо мало досліджені. Відомо тільки, що він як і раніше цікавився науковими проблемами, приділяючи особливо багато часу проектуванню гідравлічних споруд, геометрії, механіці, анатомії, геології, метеорології, космографії, математиці й астрономії. ДО 1508 року кар’єра Леонардо як художника підійшла до кінця, хоча йому залишалося жити більш десяти років. З цього часу збереглися тільки дві картини — одна з них луврська «Св. Ганна з Марією і дитиною Христом», етюди для цієї картини можуть бути датовані ще 1500 роком, хоча й у 1510 році картина усе ще була в роботі. Друга ж картина — це «Іоанн Хреститель».
До кінця Міланского перебування Леонардо політична атмосфера почала погіршуватися. За словами одного старого історика, почалася «епоха смут, помсти і загального руйнування». Залишатися в цих умовах у Мілані було небезпечно. Тому Леонардо 24 вересня 1513 року залишив Мілан і направився спочатку у Флоренцію, а потім у Рим.
У Римі Леонардо займався геологією, механікою, анатомією. Великих художніх замовлень Леонардо тут не одержав. Незважаючи на те, що він був одним з головних творців стилю високого Відродження, до середини другого десятиліття XVI століття його художня манера здавалося римлянам уже трохи архаїчною.
Незабаром Леонардо вимушений був залишити Рим і знову шукати собі місце в житті. Він подався в Ломбардію, де надійшов на службу до Франциска I, і наприкінці 1516 року виїхав, за його запрошенням, у Францію, з титулом придворного живописця.
Лише детальніше розібравшись у стосунках Леонардо з його замовниками, можна правильно вирішити питання про уявну «асоціальність» Леонардо, у якій його так багато і так часто звинувачували. Не про «асоціальність» Леонардо варто говорити, а про його соціальне приниження. Він змушений був віддавати свій талант тим, хто міг його матеріально забезпечити. І це було трагедією його життя. Він прекрасно розумів жорстоку владу золота.
17 травня 1517 року Леонардо, разом зі своїм другом Франческо Мельці і вірним слугою Баттиста Вилланисом, прибув у замок Клу, у Франції. Цей замок був розташований недалеко від Амбуаза, де подовгу живав король зі своїм двором. До моменту приїзду Леонардо Франція вступила на шлях широкого прилучення до передової італійської культури. Немудро, що подібне середовище виявило до Леонардо зовсім винятковий інтерес і увага. Він повинний був здаватися французькому суспільству довершеним створенням природи, живим утіленням ренесансного «uomo universale» (тобто всебічно розвитої людини). Як король, так і двір наслідували йому в манері вдягатися, носити бороду і стригти волосс. У придворній бесіді часто миготіли італійські слова. Ім’я «божественного» Вінчі було в усіх на вустах. А швидко старів майстер хворів і вгасав. У нього стала відніматися права рука. Сили його усе більш слабшали. 19 квітня 1519 року Леонардо складає свій заповіт, з педантичною точністю визначаючи ритуал поховання, перелік спадкоємців, характер і розмір дарувань. Усе своє життя Леонардо залишався далеким церковному способу мислення, і таким же він, без сумніву зійшов у могилу, коли в 2 травня 1519 року пробило його смертну годину. Леонардо багато хто оплакував. А через місяць після його смерті Мельці писав його братам: «Поки не розпадеться моє тіло, я буду постійно відчувати це горе», що повинні розділяти всі люди, тому що «не у владі природи створити ще однієї такої людини».
Леонардо да Вінчі як науковець
Коли Леонардо вживав слова "мистецтво”, "наука”, "математика”, то зміст їх трохи відрізнявся від сучасного. Улюблена математика — "єдина наука, що містить у собі власний доказ”, — складалася для нього насамперед з геометрії і законів пропорції. Його приваблювало лише те, що можна побачити; абстракції, що асоціюються із сучасною вищою математикою, не являли для нього жодного інтересу. Відповідно до визначення Леонардо, мистецтво (і особливо живопис) — це наука, більш того, навіть "королева наук”, тому що вона не тільки дає знання, але і "передає його всім поколінням в усьому світі”.
У його роботах питання мистецтва і науки практично нероздільні. У "Трактаті про живопис”, наприклад, він сумлінно починав викладати ради молодим художникам, які правильно відтворювати на полотні матеріальний світ, потім непомітно переходив до міркувань про перспективу , пропорції, геометрію й оптику, потім про анатомію і механіку (причому до механіки як одушевлених, так і неживих об’єктів) і зрештою до думок про механіку Всесвіту в цілому. Очевидним видається прагнення Леонардо створити своєрідний довідник — скорочений виклад усіх технічних знань, і навіть розподілити їх по їх важливості, як він собі це уявляв. Його науковий метод зводився до наступного: 1) уважне спостереження; 2) численні перевірки результатів спостереження з різних точок зору; 3) замальовка предмета і явища, можливо більш мистецька, так щоб вони могли бути побачені всіма і зрозумілі за допомогою коротких супровідних пояснень. У деяких областях цей метод дозволив Леонардо одержати достовірні наукові результати, ніким не перевершені дотепер , і зробити відкриття найбільшої важливості, що, на жаль, на сторіччя були поховані в його паперах.
В області ботаніки Леонардо немає рівних. Гострота спостереження дозволила йому замалювати життя рослин з такою точністю, що деякі з його ілюстрацій можуть бути успішно використані в сучасних підручниках. Багато хто вважає його основоположником ботанічної науки, що до нього існувала винятково у виді прикладних знань фармакологів і магів. Леонардо був першим, хто описав закони філотаксії, що керують розташуванням листів на гіллі; закони геліотропізму і геотропізму, що описують вплив сонця і гравітації на рослини. Він також відкрив можливість визначення віку рослин за допомогою вивчення структури їхніх стовбурів, по річних кільцях.
В анатомії — області, де Леонардо домігся значних результатів, — він був першим, хто описав клапан правого шлуночку серця, що носить його ім’я, і винайшов техніку просвердлювання дрібних дір у черепі померлого і заповнення розплавленим воском порожнин мозку з метою одержання виливків. Напевно, він був першим, хто запропонував скляні моделі органів: відомо, що він збирався зробити зі скла аорту бика, так, щоб можна було спостерігати, як по ній тече кров, і навіть мав намір вставити в неї мембрану, що грала би роль клапана. У лікарні Санта Марія Новела у Флоренції він демонстрував анатомування, що розцінюється як унікальне. Під час частих (і для пацієнтів, мабуть, не занадто приємних) відвідувань лікарні він познайомився зі столітньою людиною, яка безболісно помирала: симптомами її стану були лише слабість і жар. Один раз старий сів на постіль, посміхнувся і "без усяких жестів, без єдиного подиху, без найменшої скарги пішов з цього життя”. Обстежуючи його тіло, щоб визначити причину "настільки легкої смерті”, Леонардо знайшов сильну закальциклінованість артерій і зробив їхній доскональний опис: імовірно, його можна вважати першим у медицині детальним описом смерті від артеріосклерозу.
Леонардо анатомував і тварин і робив помилку, характерну для його часу, знаходячи занадто багато спільного між твариною і людиною. Про це свідчить його знаменитий малюнок людського плоду в череві матері: плацентарна оболонка більше відповідає коров’ячій, ніж людській. Випливаючи ідеї макрокосму, він іноді помилявся, особливо в питанні циркуляції крові. Він багато чого довідався про артерії і їхні функції, чимало знав про серце, писав про його пульсацію і клапани, однак при цьому був зайнятий пошуком деякої подоби океану в людському організмі, з його припливами і відливами, як писав про це древній лікар Гален. Коли вчитуєшся в записи Леонардо про циркуляцію крові, то бачиш, як він ходить навколо так біля істини і не може розглянути ту закономірність, що сто років по тому відкрив світу англійський фізіолог Вільям Харві.
Найбільший внесок Леонардо в анатомію полягає у створенні цілої системи малюнків, що і в наші дні допомагають лікарям донести до студентів знання. Викладачі медицини, які жили до Леонардо, мало цікавилися анатомічними малюнками; більш того, багато хто з них заперечував їхню необхідність на сторінках книг, вважаючи, що вони відволікають студентів від тексту. Система Леонардо містила в собі показ об’єкта у чотирьох видах, щоб його можна було досконально оглянути з усіх боків; усе намальоване Леонардо було настільки зрозумілим і переконливим, що ніхто більше не міг заперечувати значення малюнка у викладенні медицини. Леонардо створив систему зображення органів і тіл у поперечному розрізі. Він з разючою майстерністю відобразив "внутрішній вигляд” вен, артерій і нервів. З появою медичного підручника в сімох книгах "De humanіs corporіs fabrіca” (”ПРО будівлю людського тіла”) Везалия (1543), ілюстрованого створеними за принципом Леонардо гравюрами на дереві, анатомічний малюнок став тим, що залишається й у наші дні.
У своєму погляді на космос. Леонардо дотримувався древнього уявлення про чотири елементи, його складових (земля, повітря, вогонь і вода). Він вірив, що Земля обертається навколо Сонця, і описав саме Сонце словами, що з успіхом могли бути написані і сьогодні: "Сонце характеризується матеріальністю, формою, рухом, випромінюванням , тепловою і продуктивною силою; і усім воно поділяється без усякого збитку”. Він також мав ясне представлення про незначність розмірів Землі в масштабах Всесвіту. Відзначаючи, що віддалені від нас зірки здаються маленькими, він звертав увагу на те, що багато хто з них набагато більше Землі, і додавав: "Подумай тепер, на що схожа наша зірка з такої великої відстані, а потім уявіть, як багато зірок може знаходитися між нами з усіх боків у всьому темному просторі”. Для астрономічних досвідів Леонардо побудував деяку подобу обсерваторії, про яку в його паперах, на превеликий жаль, не збереглося ніяких записів. Цікава його інструкція самому собі: "Зроби скла, щоб дивитися на повну лупу”. Він був знайомий із пристроєм лінз: можливо, він мав намір вставити їх у підзорну трубу і створити перший у світі телескоп?
Найбільш значний внесок Леонардо в геологію полягав у правильному поясненні морських відкладень, знайдених у горах Італії: він вважав, що місця, де є такі відкладення, колись були дном світового океану, Ця ідея суперечила навчанню церкви про те, що суша і море були відділені одне від одного Богом у третій день створення, більше, ніж три тисячі років тому. Існувало пояснення, що морські відкладення з’явилися на суші під час Всесвітнього потопу, однак Леонардо невтомно спростовував це пояснення по сторінках своїх щоденників. Відкладення знайдені в різних геологічних шарах, писав він, з незаперечною логікою вказуючи на можливість не одного, а багатьох грандіозних повеней. Історія Всесвітнього потопу здавалася йому неправдоподібною. "У Біблії сказано, — писав він, — що вода під час Потопу піднялася на десять ліктів над найвищою горою у світі”, покривши всю 3емлю. Такі води були б нездатні до руху, тому що вода може рухатися тільки а одному напрямку — падати вниз. "Як же води найбільшого Потопу ішли, якщо ясно, що в них не було можливості рухатися? Якщо ж вони все-таки ішли, то як при цьому рухалися, якщо не могли падати вниз? У даному випадку природні пояснення не здатні пояснити того, що відбувалися, і тому, щоб розвіяти свої сумніви, ми або повинні пояснити все чудом, або визнати, що уся вода була перетворена в пару сонцем”.
У міркуваннях про скам’янілу рибу Леонардо запозичив у Овідія його відомий опис часу. Навіть переклад демонструє нам стиль прози Леонардо з найкращого боку: "Час, швидкий руйнівник усього створеного! Скількох королів, скількох людей ти скинув! Як багато змінилося з тих пір, як ця чудесна риба вмерла! І тепер, переможена Часом, лежить вона в порожнечі, з оголеними кістами, що скам’яніла, у підставі гори, що над нею піднімається”.
Леонардо був дуже точний і швидше за все оригінальний в описі утворення осадових порід. Однак вулканічна діяльність і землетруси не викликали в нього особливого інтересу. Він вірив, що світ був сформований силою води і що вода його зруйнує. Він був переконаний у тім, що Середземне море — величезна ріка, що починається "від джерел Нілу і впадає в Західний океан”.
Особливий інтерес у Леонардо був до всього, що можна побачити, що зв’язано із зором, тому у вивченні оптики він багато в чому обігнав своїх сучасників. Він знав, що зорові образи на роговиці ока проектуються в переверненому виді, і перевірив це за допомогою винайденої ним камери-обскури. Оптичні ілюзії його заворожували. Деяким з них він дав пояснення, придатні і сьогодні. На відстані яскраво освітлений предмет здається більше, ніж освітлений слабко: Леонардо зауважує, користаючись тими ж точно термінами, що і сучасний учитель фізики, що "кут падіння завжди дорівнює куту відображення”. Створюючи інструмент для виміру інтенсивності світла, Леонардо намалював фотометр, не менш практичний, ніж той, котрий був запропонований американським ученим Бенджамином Румфордом три століття по тому. Постійно досліджуючи тінь, Леонардо відкрив феномен місячної тіні і півтіні; йому був знайомий такий предмет, як окуляри, і в старечому віці він, мабуть, сам їх виготовляв для себе. Але у всіх цих випадках Леонардо готовий був продовжувати свої спостереження, — якщо дозволити собі не занадто вдалий каламбур, — не далі, ніж бачить око. Він не систематизував і не прагнув сформулювати всеосяжних принципів.
Можливо, найцікавішою з нечисленних спроб Леонардо все-таки сформулювати основні принципи зв’язані з дослідженнями в області механіки. Він надзвичайно близько підійшов до формулювання першого закону Ньютона — закону інерції. Відповідно до цього закону, тіло перебуває в стані чи спокою рівномірного прямолінійного руху до тих нір, поки діючі на нього сили не змусять його змінити цей стан. Леонардо не зводить свою думку до однієї пропозиції, однак вона безсумнівно присутня в розкиданому виді в його замітках. В одному місці можна прочитати: "Ніщо не може рухатися саме собою, рух викликаний впливом чогось іншого. Цим іншим є сила”. Ще він написав, що "рух прагне до збереження, чи, скоріше, що тіла, які рухаються, продовжують рухатися доти, поки в них продовжує діяти сила рушія (початкового імпульсу)”. Було б занадто сміливим стверджувати, що Леонардо передбачив Ньютонові закони механіки в яких-небудь інших аспектах, крім цього, але правда і те, що принцип інерції багато років називався принципом Леонардо
Він створив безліч малюнків шківів і блоків у різних комбінаціях, прагнучи до того, щоб від кожного з них була отримана вигода. Його залучала можливість множення сили через використання приводу: на одному з його малюнків показано три зубчасті колеса, різних діаметрів, з’єднаних між собою за допомогою "ліхтаря”, чи конічного приводу, завдяки чому досягалося збільшення швидкості обертання. Система дуже схожа на різношвидкісний привід, довгий час використовуваний в автомобілях. Ясно, що в Леонардо і думок не було про автомобілебудування, однак у його малюнках ми знаходимо деякий ресорний "автомобіль”, що, будь він сконструйований, зміг би проїхати кілька десятків метрів по рівній дорозі.
Леонардо використовував привід дуже дотепно, що добре видно на його малюнку. Він прагнув створити механічний вертел для смажіння м’яса. Його думка полягала в тім, щоб з’єднати вертел з деякою подобою пропелера, який би обертався під дією потоків нагрітого повітря, що йдуть нагору, з печі. Ротор був прикріплений довгою мотузкою до ряду приводів, з яких зусилля передавалися на вертел за допомогою чи ременів, можливо, металевих спиць. Що сильніше розігрівалася б піч, то швидше обертався вертел, що охороняло м’ясо від підгоряння, що було б неминучим, якби готуванням займався неуважний слуга.
Перелік винаходів Леонардо, його ідей і удосконалень можна продовжувати до нескінченності: легені лижоподібне взуття для ходіння по воді — щось схоже з’явилося в Сполучених Штатах в останні роки; перетинчасті рукавички для плавання; обертовий витяжний ковпак для димарів; обертові млини для виробництва тонких, уніфікованих аркушів металу; удосконалений насос з центрифугою; машини для виробництва металевих гвинтів; ідея переносних розбірних будинків; машини для виробництва мотузки; шліфувальні машини; експерименти з вовчком, рідинами, що падають тілами; масляна лампа з наповненою водою скляній сфері для посилення яскравості світла.и
Термін "людини Відродження” викликає в пам’яті насамперед ім’я Леонардо да Вінчі: ніхто з його сучасників, навіть самих блискучих і багатосторонньо обдарованих, не міг з ним зрівнятися. Просте перелік його позахудожніх інтересів здається неймовірним: анатомія, ботаніка, картографія, геологія, математика, аеронавтика, оптика, механіка, астрономія, гідравліка, акустика, цивільне будівництво, конструювання зброї, планування міст…
Так чому ж він не висунувся в число найбільших геніїв науки всіх часів? Відповідь така: незважаючи на активність його творчої натури, він був ученим винятково по покликанню. Він мав величезну цікавість вченого у відношенні таємниць природи, але тому, що він дізнавався, він не знаходив застосування. Скрупульозність його малюнків показує, що він виношував думку про утілення своїх ідей у життя — але ніколи не йшов далі ідеї. Він завжди звертався до нового перш, ніж робив останній крок, що привів би до перетворення його проектів у конкретну річ. Усі його записи і малюнки залишалися в секреті, він нікому не дозволяв у них заглядати, вивчати чи застосовувати на практиці. І в цьому основна причина його неуспіху як ученого: адже досягнення наукового розуму оцінюються практичними результатами, а схильний до самотності Леонардо вступав тільки в ті стосунки зі світом, які сам вважав за необхідні.
20 цікавих фактів про Леонардо да Вінчі
Леонардо народився в родині багатого нотаріуса і землевласника П’єро да Вінчі, його матір’ю була проста селянка Катерина. Він одержав непогану домашню освіту, однак йому не вистачало систематичних занять грецькою і латиною.
Він віртуозно грав на лірі. Коли в суді Мілана розглядалася справа Леонардо, він фігурував там саме як музикант, а не як художник чи винахідник.
Є підстави вважати, що Леонардо був гомосексуалістом. Коли художник вчився в майстерні Вероккіо, його звинуватили в домаганні до хлопчика, що позував йому в його роботах. Суд виправдав його
За однією з теорій, Мона Ліза посміхається від усвідомлення таємниці для усіх своєї вагітності.
За іншою версією, Джоконду розважали музиканти і клоуни в той час, як вона позувала художнику.
Є ще одна теорія, відповідно до якої, "Мона Ліза” — це автопортрет Леонардо.
Леонардо, як відомо , не залишив жодного автопортрету, який би міг йому бути однозначно приписаний. Учені засумнівалися в тім, що знаменитий автопортрет сангіной Леонардо (традиційно датується 1512-1515 роками), що зображує його в старості, є таким. Вважають, що, можливо, це всього лише етюд голови апостола для "Таємної вечері”. Сумніви в тім, що це автопортрет художника, висловлювалися з XІ століття, останнім їх висловив недавно один з найбільших фахівців по Леонардо, професор П’єтро Марані.
Вчені Амстердамського університету і фахівці зі США, вивчивши загадкову посмішку Джоконди за допомогою нової комп’ютерної програми, розгадали її склад: за їхніми даними, вона містить 83% щастя, 9% зневаги, 6% страху і 2% злості.
Білл Гейтс за 30 млн доларів у 1994 році придбав Codex Leіcester — збірник робіт Леонардо да Вінчі. З 2003 року воно демонструється в Музеї Мистецтв Сіетла.
Леонардо любив воду: він розробив інструкції з підводних занурень, винайшов і описав прилад для підвідного занурення, дихальний апарат для підвідного плавання. Усі винаходи Леонардо лягли в основу сучасного підвідного спорядження.
Леонардо першим пояснив, чому небо синє. У книзі "Про живопис” він писав: "Синява неба створюється завдяки шару освітлених часток повітря, що розташований між Землею і чорністю, що нагорі знаходиться”.
Спостереження місяця у фазі зростаючого півмісяця привели Леонардо до одного з важливих наукових відкриттів — дослідник встановив, що сонячне світло відбивається від Землі і повертається до місяця у вигляді вторинного підсвічування.
Леонардо був амбідекстром — в однаковому ступені добре володів правою і лівою руками. Він страждав дислексією (порушенням здатності читати) — цю недугу, так званою, "словесною сліпотою”, пов’язують зі зниженою активністю мозку у визначеній зоні лівої півкулі. Як відомо, Леонардо писав дзеркальним способом.
Недавно Лувр витратив 5,5 млн доларів, щоб перевезти знаменитий шедевр художника "Джоконду” із загального в спеціально обладнаний для неї зал. Для "Джоконди” відвели дві третини Державного залу, що займає загальну площу 840 квадратних метрів. Величезне приміщення перебудували під галерею, на далекій стіні якої тепер висить знаменитий витвір Леонардо. Перебудова, що здійснювалась за проектом перуанського архітектора Лорензо Пікераса, тривала біля чотирьох років.
Рішення переселити "Мону Лізу” в окремий зал було прийнято адміністрацією Лувра в зв’язку з тим, що на колишнім місці, в оточенні інших картин італійських живописців, цей шедевр губився, а публіці доводилося стояти в черзі, щоб побачити знамениту картину.
У серпні 2003 року полотно великого Леонардо да Вінчі вартістю 50 млн доларів "Мадонна з веретеном” було викрадено з замку Друмланриг у Шотландії. Шедевр зник з будинку одного із самих багатих землевласників Шотландії, герцога Бакклью. ФБР у листопаду минулого року обнародувало список 10 найгучніших злочинів у сфері мистецтва, у числі яких було і це пограбування.
Леонардо залишив проекти підвідного човна, повітряного гвинта, танка, ткацького верстата, шарикопідшипника і літаючих машин.
У грудні 2000 року британський парашутист Адріан Ніколас у Південній Африці спустився з висоти 3 тис. метрів з повітряної кулі на парашуті, зробленому за ескізом Леонардо да Вінчі. Про цей факт пише сайт Dіscover.
Леонардо першим з живописців став розчленовувати трупи, щоб зрозуміти розташування і будівлю м’язів.
Великий аматор ігор зі словами, Леонардо залишив у Codex Arundel довгий список синонімів для позначення чоловічого пенісу.
Займаючись будівництвом каналів, Леонардо Да Вінчі зробив спостереження, що потім ввійшло в геологію під його ім’ям як теоретичний принцип розпізнавання часу утворення земних шарів. Він прийшов до висновку, що Земля набагато старша, ніж вважалося по Біблії.
Цитати Леонардо да Вінчі
Поганий той учень, який не перевершує учителя.
Я віддаю перевагу смерті перед втомою. Я ніколи не втомлююсь служити іншим.
Існує три типи людей: ті, хто бачить; ті, хто бачить, коли їм показують; і ті, хто не бачить.
Де помирає надія, там виникає порожнеча.
Залізо ржавіє, не знаходячи собі застосування, вода, яка стоїть — гниє, або на холоді замерзає, а розум людини, не знаходячи собі застосування — чахне.
|
