У мистецтві Європи даної доби можна виділити
період між 1789 та 1815 pp. Це час безпосередньої підготовки, піднесення і
занепаду Великої французької революції. Це також період становлення і падіння
імперії Наполеона, роки підйому народів Європи проти наполеонівської агресії. У
цей час починається розквіт мистецтва революційного класицизму у Франції. У
країні класицизм, особливо у творчості Давида, набув напередодні революції
особливо послідовного, програмно-героїчного революційного характеру. Античні
герої, античні перекази, античні форми прислужилися справі звеличення
революційної сучасності. У ці роки виникає також прагнення до прямого
відображення подій і героїв революції. Пізніше класицизм трансформувався у
парадне мистецтво наполеонівської імперії. Класицизм був панівним напрямком у більшості
європейських країн. Особливе місце в означену добу займало мистецтво Іспанії,
обличчя якого визначалося могутньою, стихійно народною творчістю Гойї.
Класицизм у таких країнах, як Німеччина, Англія, Австрійська імперія, Італія,
Росія, країни Скандинавії, створив видатну архітектуру й низку яскравих явищ в
образотворчому мистецтві. Переможна війна з Наполеоном викликала піднесення
громадянської свідомості в культурі народів Німеччини і особливо Росії і
визначила монументальні форми зрілого класицизму, так званого ампіру, що тривав
у цих країнах до 20-х pp. включно. Цей період від початку Французької буржуазної
революції і до краху наполеонівської імперії є своєрідною «героїчною
інтродукцією» до історії художньої культури XIX ст. Велика французька революція
мала послідовно антифеодальний характер, викликала незворотний перехід до
виробничих і суспільних капіталістичних відносин. Цей процес не затримала ні
реставрація Бурбонів у Франції, ні зусилля створеного країнами
антинаполеонівської коаліції Священного союзу. Ідеологічна програма французької
революції вперше мала світський, антиклерикальний характер. Вона оперувала
доказами «розуму», «природного права», соціально-етичної «справедливості». У
ході підготовки й здійснення революції філософія, наука, політика, право,
історія були відокремлені від релігії. Це зумовило глибокі зміни у соціальній
думці й ідейно-естетичному змісті мистецтва. Франція. На першому етапі могутнім
прискорювачем революційних процесів у суспільній свідомості й у мистецтві доби
була Франція. Однак після встановлення наполеонівської диктатури картина
суттєво змінюється. Хоча наполеонівські війни й сприяли встановленню у ряді
європейських країн буржуазних порядків, у першу чергу вони забезпечували
інтереси французької буржуазії. Це викликало відповідну реакцію — бурхливе
піднесення національної самосвідомості народів Європи. Мистецтво Франції, як
образотворче, так і архітектура продовжують свій бурхливий розвиток, але
новаторські процеси виявляються і в мистецтві інших європейських країн.
Наприкінці XVIII — в перші десятиліття XIX ст. поряд із Францією якісно новий
етап художнього розвитку формується у таких країнах, як Англія, Росія, Німеччина.
Центральною фігурою мистецтва Франції революційної доби, як і мистецтва періоду
наполеонівської імперії, став живописець Жак Луї Давид. Архітектура Франції кінця XVIII — 1-ї третини
XIX спи Класицизм революційної доби. У роки, що безпосередньо передували
революції, намітився процес поступового перетворення архітектури класицизму в
мистецтво, просякнуте пафосом раціоналізму й лаконічності. Виникає прагнення до
суворішої й чіткішої геометричної ясності у плануванні споруд і архітектурних
ансамблів. Видатною постаттю в архітектурі Франції цього часу був Клод-Нікола
Леду. Хоча Леду використовував елементи ордерної архітектури, для нього було
характерно прагнення виявити красу геометричних співвідношень архітектурних
об´ємів. Цей митець уперше виявив тяжіння до створення нової системи пластичних
цінностей, які становлять відмінну рису новітньої архітектури. Леду — яскравий
представник раціоналістичних прихильників просвітництва і суворого героїчного
аскетизму доби Французької революції й одночасно провіщувач архітектури XX ст. Такі роботи, як театр у Безансоні, виконані у
традиціях класицизму XVIII ст., але для них уже характерний стриманий
раціоналізм й одночасно прагнення до запозичення функціональних прийомів
римської архітектури. Леду компонує театральний зал, імітуючи півкола римського
театру. Цікаві й урбаністичні передбачення Леду,
наприклад проект підземного переходу під вулицею, який він передбачив, створюючи
особняк, Телюсон. Найпослідовніше геометричний раціоналізм Леду виявився не у
завершених спорудах, дещо компромісних за формами, а в проектах. Таким є
побудований на грі геометричних об´ємів, вільний від ордерних ремінісценцій
будинок наглядача в місті Мопертюї. Архітектор передбачив ідею взаємодії
природи й архітектури. Ця ідея отримала свій розвиток в архітектурі XX ст. Так,
через будинок директора з джерела у місті Шо був пропущений потік і створений
каскад. У добу Консульства й Імперії суворий аскетизм Леду виявився
непотрібний. Виникає потреба у парадній архітектурі, що апелювала до величі
імперського Риму. Стиль ампір. Доба Консульства й Імперії — це
завершальний етап органічного використання «стильових» принципів в архітектурі. В архітектурі Франції та цілого ряду інших
європейських країн у цей час домінує стиль ампір, який з´явився на межі
XVIII—XIX століть. Він був повним запереченням минулого, на відміну від
класицизму другої половини XVIII ст., у якому ще були відчутні барокові
тенденції. Франція визначила зміну стилю. У результаті спільної творчості
імператорських архітекторів Перс´є й Фонтена виник новий величний і
монументальний стиль, що відповідав грандіозним зазіханням наполеонівської
імперії. На відміну від великих «стильових» епох в архітектурі,
в ампірі дуже помітний ідеологічний програмний момент, певний відтінок
розумової штучності у впровадженні ідеологічної програми та надмірне слідування
«політичній моді». Так, похід Наполеона у Єгипет не тільки викликав моду на
Єгипет в оформленні інтер´єру й начиння, а й певною мірою відбився в
архітектурі (архітектор Браль, фонтан на вулиці Севр у Парижі). Усе ж
єгипетизуюча мода хоча й знайшла відображення в архітектурі, однак не вона
визначала її парадно-урочисті форми. Для архітектури ампіру була характерна
орієнтація на традиції архітектури імперського Риму, але була також лінія,
пов´язана з наслідуванням зовнішніх форм грецького периптера. Однак цей тип
грецького храму в наполеонівську добу набув грандіозного, урочисто пишного
характеру. Такими спорудами є це-рква Мадлен у Парижі архітектора Віньойона, а
також паризька Біржа, зведена А.-Т. Броньяром. Ампір дуже яскраво виявив себе в інтер´єрі.
Для парадних споруд ампіру характерна єдність стилю — форм одягу, меблів,
картин, статуй та архітектури. Характерним прикладом є внутрішнє оздоблення
палацу Мальмезон, створене архітекторами Ш. Персіє та П. Фонтеном. У плануванні приміщень Фонтен і Перс´є
виходили із зразків нещодавно відкритого античного інтер´єру, причому стіни
обтягувалися шовком живих тонів або обклеювалися шпалерами. Нова художня
концепція з її героїчними й романтичними акцентами вимагала серйозного
величного мистецтва і патетичної розкоші. Ця концепція знаходила виявлення в
гладеньких речах повсякденного вжитку без надмірного декору, що сприймалося
архітектонічно. Лінії були прямі й різкі, членування об´ємів ясне і суворо
симетричне. В інтер´єрі застосовувалися пластичні прикраси з блискучої та
матової бронзи (найкращі походять з майстерні Томіра) — пальмети, завитки
аканту, лаврові вінки, леви, єгиптизуючі каріатиди, вази і дельфіни (інтер´єри
Отелю Богарне у Парижі, бібліотеки Наполеона І у Комп´єнському палаці). У наполеонівську добу завершується організація
величезної просторової осі Парижу на кілька кілометрів від внутрішнього двору
Лувра через площу Каррузель, сади і палац Тюїльрі, площу Згоди, магістраль
Єлисейських полів і площу Зірки. Для архітектури ампіру типовим є висока питома
вага репрезентативно-пропагандистських, не пов´язаних з безпосередньою
утилітарною функцією споруд типу тріумфальних арок і тріумфальних колон. Вони
були покликані стверджувати велич режиму. Героїчна міць точно розрахованих
пропорцій і масштабів цих споруд має більше значення, ніж пишна урочистість їх
декору. На площі Каррузель, що розміщена між Лувром і Тюїльрі, Перс´є і
Фонтеном була зведена Тріумфальна арка, що наслідує форми давньоримської арки
Костянтина. На протилежному боці цієї осі Ж.-Ф. Шальгрен зводить колосальну
однопрогінну арку на площі Зірки. Падіння Наполеона, повернення Бурбонів у Францію,
буржуазна революція 1830 p., подальший розвиток буржуазних відносин зумовили
відносно короткочасний період розквіту французького ампіру, і після перших
блискучих успіхів античні форми зодчества поступово деградують.
|