Українське образотворче мистецтво на початку ХХ ст.
розвивалось у руслі основних стилів, течій і жанрів світового мистецтва.
Українські художники були добре ознайомлені з кращими зразками
світового мистецтва. Видатними живописцями жанру побуту був М. Пимоненко
(1862—1912), пейзажисти С. Васильківський, В. Орловський, П. Шевченко,
І. Труш, К. Костанді. Майстрами портретного живопису були Іван Труш,
брати Федір та Василь Кричевські, Олекса Новаківський. До історичної
тематики звертались Ф. Красицький, М. Самокиш, М. Івасюк. Це період
особливого сплеску авангардного мистецтва. Український авангард
запропонував свій погляд на мистецтво, своє світорозуміння. Особливий
внесок зробили О. Богомазов (1880—1930), М. Бойчук (1882—1939),
К. Малевич (1878—1935).
О. Богомазов у трактаті «Живопис та елементи»
виклав свої погляди на авангардне мистецтво, розробив його засади.
Картини «Потяг», «Базар», «В’язниця», «Львівська вулиця в Києві» стали
зразками кубофутуризму та експресіонізму. Вони вирізняються чіткою
ритмікою кольорів, їх синьо-фіолетовим вираженням. К. Малевич став
основоположником супрематизму. Його творчість черпала свою силу у
фольклорних джерелах. Чорний, білий та червоний квадрати, як і вся
творчість Малевича, добре відомі у світі. Квадрат у супрематичному
виконанні є найбільш чистим, незалежним від матерії духовним буттям,
позбавленим асоціацій. Звичні просторові орієнтації людини зникають у
його творах. До речі, «Червоний квадрат» він трактує як «живописний
реалізм селянки у двох вимірах». Основними персонажами в пізніші роки
творчості стають селяни і селянки, як втілення енергії природи і
Всесвіту.
Михайло Бойчук очолив школу монументального
українського мистецтва, яке поєднувало конструктивні особливості
живопису візантійського та епохи італійського Відродження. До цієї школи
належали Т. Бойчук, М. Юнак, О. Павленко, І. Падалка, В. Сідляр, М.
Рокицький та ін. Вони оформляли Київський оперний театр, художній
інститут, український павільйон сільгоспвиставки в Москві, один з
харківських театрів. Це були перші зразки українського та й усього
радянського монументального мистецтва. Михайла Бойчука, як і багатьох
інших талановитих митців, спіткала доля інтелігенції «розстріляного
відродження».
Це були роки, коли на досвіді старших художників-реалістів
Ф. Кричевського, І. Їжакевича, К. Трохименка, А. П. Петрицького, М.
Самокиша, О. Шовкуненка вчились молоді митці М. Дерегус, О. Довгаль, В.
Касіян, В. Костецький та ін.
Ще тяжчі часи переживала українська культура в роки Другої світової
війни. Дуже багато творчої інтелігенції — літераторів, науковців,
артистів загинули в боях, померли від голоду. Провідною тематикою
мистецтва і літератури став патріотизм, героїзм, захист Вітчизни, праця
на перемогу.
У перші післявоєнні роки в Україні відновили роботу 30 тис. шкіл
(згодом майже 35 тис.), 150 вищих навчальних закладів. Розпочав роботу
вже в Києві Київський фінансово-економічний інститут (так називався тоді
КНЕУ), поновили свою мистецьку діяльність понад 100 театрів.
Шаленому компартійному осуду була піддана діяльність істориків
України, поетів М. Рильського, В. Сосюри, композитора К. Данькевича,
кінорежисера О. Довженка, широко розгорнута кампанія проти
вчених-кібернетиків, генетиків, велась боротьба з космополітизмом.
Відновлювали роботу музеї. На початку 50-х років їх було вже майже 137.
Відбудовуючи промисловість, зруйноване сільське господарство, народ
піднімав і культурне життя. Незважаючи на сталінський тоталітарний тиск,
переслідування митців, поряд з формуванням класової культури
пробивались паростки і загальнолюдського та національного гуманістичного
світорозуміння в мистецтві і літературі. Збройний опір
національно-патріотичних сил у Західній Україні тривав до початку 60-х
років.
«Хрущовська відлига» значно покращила умови для розвитку культури,
формування культуротворчих процесів. Розпочали виходити чимало
літературних, громадсько-політичних видань, серед них «Радянське
літературознавство», «Український історичний журнал», «Всесвіт».
Українська література збагатилася творами О. Гончара, О. Довженка,
Г. Тютюнника, М. Стельмаха, М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана,
П. Тичини, А. Малишка, П. Воронька. Згодом заявило про себе покоління
шестидесятників. Серед них Л. Костенко, В. Симоненко, І. Дзюба,
І. Світличний, М. Вінграновський, М. Сингаївський, В. Стус, Є. Сверстюк,
О. Бердник, А. Горська, І. Драч, Д. Павличко, В. Чорновіл,
В. Зарецький, О. Заливаха, Б. Олійник та ін. У таборах померли
В. Марченко, О. Тихий, Ю. Литвин, В. Стус.
Розвивалась українська музика, створено ряд оперних
творів, відродилась українська пісенна творчість. Любов’ю народу
користуються і сьогодні оперні твори Г. Майбороди, В. Губаренка,
А. Кос-Анатольського, К. Данькевича, В. Корейка, пісні О. Білаша,
П. Майбороди, І. Шамо, А. Філіппенка. Відродилась українська пісня,
заявили про себе ряд чудових співаків і співачок: Д. Гнатюк,
М. Кондратюк, Ю. Гуляєв, С. Козак, М. Стеф’юк, Є. Мірошниченко, А.
Солов’яненко та багато інших.
У складних умовах денаціоналізації українське кіно прагнуло до
самобутності, проникнення в глибини народного життя. Здобули
популярність фільми І. Савченка, С. Параджанова «Тіні забутих предків»,
Ю. Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою», фільми В. Івченка, «У бій
ідуть одні старики» Л. Бикова та «Кам’яний хрест» Л. Осики, фільми І.
Миколайчука, М. Мащенка та інших.
В умовах перебудови в українській культурі стали відроджуватись
засади демократії, національних та загальнолюдських цінностей, гуманізму
і цілісного екологічного світорозуміння.
|
