|
Тема уроку: Види декоративно-ужиткового мистецтва:
килимарство, ткацтво, розпис, лозоплетіння, флористика, різьба по
дереву, ковальство, гончарство, петриківський розпис.
Мета уроку: Сприяти пізнанню самобутньої української культури та відродженню народних традицій;
Ознайомити з видами декоративно-ужиткового мистецтва;
Навчити виконувати нескладні елементи та композиції петриківського розпису;
Виховувати любов до рідного краю.
Тип уроку: комбінований.
Техніка виконання: петриківський розпис.
Обладнання:
Для вчителя: твори народних майстрів декоративно-ужиткового
мистецтва К. Білокур, М. Приймаченко, Г. Собачко-Шостак, Т. Пета;
фотографії та зразки виробів; таблиця елементів Петриківського розпису;
аудіозапис українських народних пісень.
Для учнів: словник для запису термінів з образотворчого мистецтва; гуаш; пензлики з шерсті котика.
Хід уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Повідомлення теми та мети уроку.
Вступне слово вчителя:
Протягом життя людину оточує безліч корисних і потрібних їй речей.
Річ несе в собі величезний заряд історичних, культурних, притаманних
лише певній особистості реалій. Речі живуть, радіють, плачуть,
вдивляються одне в другого як люди. Як і люди, речі покидають цей світ.
Але речі набагато подовжують життя людини, крізь сторіччя доносять
людські характери, вдачі, звичаї, звички і прив’язаності.
Речі, ніби природні знаки людського життя, втілені у грудку глини чи у вишитій скатертині.
Декоративно-ужиткове мистецтво – предметно-духовний світ людини, що включає численні види художньої практики.
ІІІ. Актуалізація опорних знань, умінь.
Бесіда:
- Які види декоративно-ужиткового мистецтва ви знаєте?
- Що з названого є у ваших оселях?
(Учитель підсумовує, учнів роблять запис у словниках з образотворчого мистецтва)
Довгими осінніми та зимовими вечорами збиралися молоді жінки та
дівчата на вечорниці. Стелилася пісня, а вправні руки майстринь, не
спиняючись ні на хвилину, пряли. У вільний від хліборобських клопотів
час треба було багато встигнути, щоб навесні пишно прибрати до свята
хату тканими доріжками, скатертинами, ряднами, заквітчаними веселковими
узорами; свій посаг, щоб рушниками обдаровувати дружок і сватів.
Селянинові потрібно було чимало різних тканин, адже кожний сам
забезпечував свої власні потреби у виготовленні одягу, обладнанні
житла. Узорні рядна, покривала, доріжки стелили на лави, постіль,
підлогу. Скатертинами вкривали столи, обереги з поперечним малюнком
вішали на стіни. Кожна родина мала значну кількість рушників.
Узорчасті, яскравого малюнка, вони прикрашали інтер’єр. Прості –
використовувались для господарських потреб. У кожній хаті був ткацький
верстат. Ткали жінки, а в тих місцевостях, де ткацтво перетворилось на
промисел, ткачами ставали і чоловіки.
Кролевець – один з- визначних осередків українського
перебірного ткацтва. Його рушники вражають урочистою святковістю,
красою, монументальністю, що яскріють червоним кольором на білому тлі
рушника. Ткацтво – це виготовлення різноманітних тканин, виробів, що
сполучають в собі всілякі техніки виконання і багацтво оформлення та
широко використовуються для побутових потреб і прикрашення житлових та
громадських інтер’єрів.
(Учні роблять запис у словник з образотворчого мистецтва, вчитель демонструє зразки таких виробів).
Килимарство – є одним з найхарактерніших видів
традиційного народного мистецтва. Розвинене вівчарство, яке давало
чудову сировину, нескладні технології обробки вовни та техніка ткацтва
сприяли значному поширенню килимарства в Україні з давних давен, а
також виникненню тут килимарського промислу.
Практичне застосування килимових виробів було досить широке. Ними
покривали столи, скрині, лави, сани, вози, прикрашали стіни, іноді
сволоки, застеляли підлогу, використовували як покривала й ковдри.
Основними осередками килимарства є Решетилівка на Полтавщині, Дігтярі
на Чернігівщині, Косів і Коломия на Івано-Франківщині та інші.
(Учитель демонструє зразки килимових виробів)
Українські народні витинанки – яскравий своєрідний вид
народної декоративної творчості, що має глибокі і багаті традиції. Їм
притаманні силуетне зображення, чіткий візерунок, дзеркальна симетрія,
лаконізм форми, обмеженість деталей, спокійний руховий режим,
відсутність натуралізму, логічна відповідність між формою, матеріалом і
технікою виконання. Витинанка – це орнаментовані фігурні прикраси
житла, ажурно вирізані ножицями, ножем з білого або кольорового паперу.
(Учні роблять запис у словник з образотворчого мистецтва)
З часу своєї появи залізо, яке виробляли найпримітивнішим способом,
служило для виготовлення інструментів, обробки каменю, дерева та інших
матеріалів, а також для виробництва холодної зброї та прикрас. Витоки художнього ковальства
на Русі зв’язані з виробництвом знарядь праці слов’янськими племенами,
які населяли територію сучасної України в давні часи. З виникненням у
ІХ столітті Давньоруської держави ковальське ремесло досягло високого
рівня розвитку. До ХІІІ століття, як показали археологи, налічувалось
до 16 спеціальностей майстрів по металу. Залізо, оброблене рукою
майстра, робить ковальське мистецтво близьким і зрозумілим для сучасної
людини.
(Учитель демонструє фотографії зразків ковальських виробів)
Історія художніх робіт по дереву не менш давня, ніж
історія кераміки. В Стародавній Русі слово "Тесляр" означало "майстер
з’єднувати й обробляти окремі частини дерева". Тесляр, він же й
будівельник, і художник. Одвічна краса природи втілювалася в народному
мистецтві дерев’яних справ майстрів. Вершина народної майстерності –
дерев’яна архітектура. Мистецтво тесляра охоплювало величезний цикл
робіт – від будинків, обробки фасадів, інтер’єрів, начиння, до дрібної
пластики з дерева. Не випадково у побуті великого поширення набув посуд
з дерева – гігієнічно і красиво.
(Учитель демонструє зразки та фотографії дерев’яних виробів)
А чи відгадаєте ви загадку?
Був я на копанці, був я на топанці,
Був я на кружалі, був я на пожарі,
Був я на обварі.
Коли молодим був, то людей кормив,
А коли старим став, то пеленатись почав. (глиняний горщик)
Колись відгадку знала кожна сільська дитина.
Гончарство – одне з найважливіших, до отого ж дуже примхливих ремесел.
Успіх тут значною мірою залежить від знання секретів випалювання.
Адже вогонь може й зіпсувати, звести нанівець прекрасну роботу гончаря.
У народі цінувалися практичні й художні особливості глиняного посуду,
здатність довго зберігати прохолоду води, свіжість молока, надавати
особливого смаку стравам, що готувалися в ньому. Розвитку гончарства на
Україні сприяла наявність покладів різних видів глини.
Основними осередками гончарства на Україні є село Опішня Полтавської області та місто Васильків Київської області.
(Учитель демонструє зразки і фотографії глиняного посуду)
Український декоративний розпис, як і інші види
народного мистецтва, є безсмертним витвором народного генію. Унікальним
осередком декоративного розпису на початку ХХ століття стало селище
Петриківка нинішньої Дніпропетровської області, яке тісно пов’язане з
культурою Запорізької Січі, вихідці з якої переселилися сюди на
постійне місце проживання. Місцеві майстри старшого покоління,
найталановитішою з яких була Тетяна Пата, виховали цілу плеяду
талановитих орнаменталістів, створили славнозвісну школу майстрів.
Від їх розписів дихає щедрою українською природою, вражає невичерпна
фантазія. Це переважно рослинно-квітковий орнамент: стилізовані реальні
чи створені образною фантазією майстрів квіти, листочки, пуп’янки,
ягоди, іноді птахи. Справді геніальним винаходом майстрів-петриківчан
став саморобний пензлик з котячої шерсті, можливості його безмежні .
(Учитель демонструє твори майстрів петриківського розпису та твори К. Білокур,
М. Приймаченко.)
ІV. Пояснення нового матеріалу.
Кожному, хто бажає оволодіти мистецтвом розпису, потрібно оволодіти
системою тренувальних вправ. Для вправ можна використати звичайну гуаш,
яка на палітрі розводиться водою до густоти сметани. Пензлик повинен
бути максимально насиченим фарбою і заправляється об дно палітри тільки
за шерстю.
Вправа 1 "Зернятко до себе"
Тримаючи насичений фарбою пензлик двома пальцями майже вертикально,
кладемо мазок до себе, починаючи від лінії-павутинки і поступово
натискуючи з протягом до примакування п’яточкою (Іл. 1)
Вправа 2 "Зернятко від себе"
Тримайте пензлик двома пальцями з нахилом близько 70˚ і кладіть
"зернятка" вже від себе одне біля одного майже впритул способом
примакування з невеликим рухом. Рука при цьому, як правило, опирається
мізинцем об папір (Іл. 2)
Вправа 3 "Зернятко під кутом"
Кладемо мазок під кутом до вертикальної лінії (Іл. 2, 3)
Вправа 4 "Кривеньке зернятко"
Кладемо мазок, починаючи з вусика під нахилом вправо, плавно
повертаємо пензлик і прикладаємо його. (Іл. 4) Таку вправу виконуємо і
вліво.
Вправа 5 "Перехідний мазок"
Насичуємо пензлик однією фарбою і відразу ж вмочуємо його кінчик в іншу. Виконуємо різного виду "зернятка".
V. Фізкультхвилинка
Часто певний вид ремесла знаходить відображення у фольклорі нашого
народу. Часто земля в усній народній творчості порівнюється з килимами:
зеленими вона покривається на весні, барвистими — влітку, золотими –
восени, і, звичайно, білими, пухнастими – взимку.
(Звучить віночок народних пісень)
VІ. Практична діяльність учнів.
При складанні композиції розпису найважливішим є правильне
визначення доцільного розміру, динаміки, форми та напрямку всіх
головних елементів декору, які повинні утворювати оптично урівноважену
як за формою, так і за кольором гармонійну цілісність.
У центрі композиції завжди найбільші елементи (переважно квіти), які з’єднані плавною хвилястою лінією-стебельцем.
Пусті місця заповнюються листочками відповідної форми. Чим ближче до
країв, тим елементи дрібніші, які проробляються імпровізаційним шляхом.
Це, переважно, пуп’янки, бутони, ягоди, "динамічні зернятка" та інше.
На одному стеблі можуть бути різні за формою і кольором квіти,
листочки, тощо.
VІІ. Підсумок уроку.
Учитель аналізує та оцінює учнівські роботи, проводить тестування за
підсумками уроку та пропонує у вільний час розв’язати кросворд на тему
"Народне декоративно-прикладне мистецтво".
| 
